Набір служб Інтернету дуже великий, і під
час роботи будь-якої з них дані передаються від одного комп'ютера до іншого.
Але ж підключених до Інтернету комп'ютерів мільйони! Як же за таких умов дані
знаходять свого адресата й не губляться по дорозі? Там йшлося про те, що дані
перед надсиланням поділяються на пакети і процес передавання даних мережею є
багаторівневим. Стосовно мережі Інтернет там зазначалося, що вона базується на
протоколах TCP/IP. Розглянемо їх детальніше.
TCP (Transmission Control Protocol — протокол
керування передаванням) відповідає за організацію сеансу зв'язку між двома
комп'ютерами в мережі, a IP (Internet Protocol — міжмережний протокол) — за
маршрутизацію, тобто за те, щоб пакет було доставлено за певною адресою.
Саме IP-пакет містить адреси
комп'ютера-одержувача та комп'ютера-відправника. Цю інформацію використовують
інші протоколи, які «прокладають» мережні маршрути для доставляння даних.
Щоб підключений до Інтернету комп'ютер міг
за допомогою протоколу IP надсилати й одержувати дані, у нього має бути
унікальна IP-адреса.
IP-адреса — це адреса, що ідентифікує
комп'ютер в Інтернеті.
Залежно від особливостей підключення до
мережі IP-адреса може бути статичною (незмінною) чи динамічною (змінною).
Формат IP-адреси (згідно з версією IPv4, яка діє сьогодні) має такий вигляд:ххх.ххх.ххх.ххх,
де ххх — число від 0 до 255 (наприклад, 66.0.9.255). Це дає змогу
використовувати понад 4 мільярди унікальних адрес.
Однак високі темпи розвитку Інтернету вже
найближчим часом можуть призвести до нестачі адрес, надаваних протоколом IPv4.
Для уникнення цього вже розроблено нову версію протоколу IP — IPv6, що дає
змогу використовувати близько 3,4 х 1038 адрес.
Кожен сайт в Інтернеті розміщено на
комп'ютері-сервері, якому присвоєно унікальну IP-адресу. Щоб звернутися до
цього сервера, можна в поле адреси браузера ввести відповідну послідовність
чисел. Однак адресу в такому вигляді запам'ятати доволі важко, тому було
розроблено зручнішу для людей систему доменних імен (Domen
Name System, DNS). У ній ім'я сервера записується як послідовність слів,
розділених крапками, наприклад: university.kiev.ua, www.google.com.
Доменне ім'я — це послідовність розділених
крапками слів, яка зіставляється з певною ІР-адресою.
В останній частині імені, яку називають
доменом першого (верхнього) рівня, зазначено тип установи, якій належить
веб-адреса:
- com — комерційна організація,
- edu — освітня,
- org — некомерційна,
- biz — бізнес-організація тощо.
Крім того, для кожної країни призначено
ідентифікатор домену верхнього рівня з двох літер. Наприклад, для України
це ua,
для Росії — ru, для Великої Британії — uk.
Ліворуч від домену першого рівня зазначено
домени нижчих рівнів (їх також називають піддоменами), що послідовно уточнюють
розміщення сервера, наприклад: math.university.edu.ua.
Проте ні IP-адреси, ні доменного імені
сервера недостатньо для того, щоб дістати з нього конкретний документ. Для
одержання доступу до файлу потрібно задати ще й протокол, за допомогою якого
буде здійснено доступ, а також шлях до цього файлу та його ім'я. Усі ці
елементи містяться в URL (Universal Resource Locator — універсальний
локатор ресурсу), який ще називають URL-адресою ресурсу чи
просто адресою.
Опишемо його складові:
• протокол — http, ftp, news тощо
(у разі введення URL на панелі адреси браузера писати http:// необов'язково);
• ім'я_сервера —
доменне ім'я комп'ютера, на якому розміщено дані;
• номер_порту — логічний канал,
яким передаються дані (за винятком деяких рідкісних випадків, вказувати номер
порту немає потреби);
• шлях — послідовність
розділених скісними рисками імен каталогів та підкаталогів, в останньому з яких
міститься потрібний файл;
• ім'я_файлу — ім'я файлу, який
потрібно відкрити.
Часто URL складається лише з двох
елементів — протоколу й імені сервера, наприклад:
http://university.edu.ua/.
У такому разі буде завантажено домашню
(початкову) сторінку сервера. Зазвичай вона має ім'яindex.html.
До́мен (англ. Domain)
— частина простору ієрархічних імен мережі Інтернет, що обслуговується групою серверів доменних імен(DNS-серверів)
та централізовано адмініструється.
DNS-сервери
зберігають інформацію про вузли, імена яких належать домену і виконують
трансляцію їх імен в адреси. Кожний домен має унікальне ім'я, а кожен комп'ютер, підключений до Інтернету, має,
як правило, доменне ім'я. Домени мають між собою ієрархічні відношення. Два
домени, що розташовані на сусідніх рівнях ієрархії, називаються відповідно
доменом вищого та нижчого рівнів. Домени найвищого (верхнього) рівня можуть
бути сформовані за організаційним або географічним ознаками. Домени, сформовані
за географічним ознаками, об'єднують вузли, що належать конкретній державі. За
географічними ознаками об'єднуються в основному комп'ютери, що містяться на
території США.
Згідно зі
звітом Verisign Domain Industry Brief найбільшого світового доменного
реєстратора Verisign у кінці
2012 року кількість зареєстрованих по всьому світу доменних імен другого рівня
перевищила 250 мільйонів, що на 12% більше, ніж роком раніше. Абсолютним
лідером за кількістю реєстрацій є доменна зона .com,
на яку припадає 40% всіх доменів. Серед інших популярних для реєстрації
доменних зон Verisign виділяє зони .net, .uk, .org, .info, .cn, .nl і .ru.
Немає коментарів:
Дописати коментар